Люди Х | Скульптор - командир наземної групи НРК

Описание: Йому 35. Родом із Хмельниччини.
За освітою - педагог.
За покликом душі - митець.

Панно, ліпка, статуї, різьба по дереву, картини маслом - усе життя він створював форму з тиші.
Але війна змінила матеріал.
Тепер його форма - це рішення, які рятують життя.

У підрозділі - з моменту створення.
Жодної задачі не пропустив.
Окрім місяця відновлення після першого важкого поранення. Їх вже було два.
Півтора року - кулеметник.
Сьогодні - командир наземної групи НРК.

Він будує взвод, який працює на логістику й ураження.
Командир дав наказ і він зробив.
Бо, каже, «від нашої роботи залежить життя хлопців.
А на війні це - найдорожче.
І найважче - хоронити своїх побратимів».

Скульптор згадує свій перший вихід:
мінус, висадка і несподіваний бій.
П’ятнадцять хвилин контакту.
Ураження. Ноги посікло.

«Працювали двома номерами.
І раптом другий кулемет затих.
Я злякався не за себе -
я злякався, що загинув побратим».

Він знайшов у собі сили підійти.
Кулемет просто обрізав гільзу.
Полагодили.
Лише тоді побратим побачив, що Скульптор поранений.
Викликали евак, який дорогою назад нарвався на протитанкову міну.

«Але ми виїхали.
На двох колесах».

Найбільше, що запам’яталось, - страх.
Не за себе.
За інших.

Він одружений.
Має тринадцятирічну доньку.

«Моя дружина - героїня.
За те, що чекає.
Все - завдяки їй».

Вона була категорично проти того, щоб він долучався до штурмового підрозділу.
Але в нього є аргумент:
«Я не можу допустити, щоб ворог приїхав на танку і глумився над моєю сім’єю.
У мене батько військовий. Дядько. Тітка.
Якщо не я, то хто?»

Після війни він мріє зробити мінімум 40 стрибків з парашутом.
Обійти всі гори.
І повернутися до мистецтва,
бо воно завжди в його житті.

А ще - до служіння людям.
Він багато років у благодійному фонді,
який працює з ВІЛ-інфікованими,
колишніми засудженими,
людьми із залежностями.

Хоче розширюватися.
І допомагати військовим - по-справжньому.

«Мені, наприклад, потрібна психологічна допомога.
У нас є правило: 2 - це 1, 1 - це 0.
Ми ніколи не залишаємося одні.
А коли я приїхав додому й залишився сам -
у мене була панічна атака».

Він переконаний:
кожному військовому вона буде потрібна.
Не порада.
Не формальна консультація.
А практична допомога.
Від того, хто сам це пройшов.

Йому хочуть довірити цей напрямок.
І він бачить у ньому майбутнє.
Бо знає, як болить.

«Я багатьох похоронив.
Це - найважче.
І це не відболить ніколи».

Скульптор - глибоко віруюча людина.
І каже просто:
«Без любові - абсолютно все ніщо.
Лише коли полюбиш,
починаєш розуміти істини».

Він не приховує свого минулого.

«У мене було брудне життя.
Але пан Фаворит дав шанс почати знову.
І мною почав пишатися мій батько.
Для мене це дуже важливо».

Він дякує тим, хто в тилу.
Медикам.
Продавцям.
Своїй дружині - пекарці-кондитеру.

«Ваша робота - не менш важлива, ніж наша на передку.
Бо прилетіти може будь-куди».

Він воює за волю.
І готовий за неї померти.
Бо це не тільки його воля.
Це воля тих, кого він любить.

Скульптор - це людина, яка ліпить не з глини.
Він формує простір, у якому з’являється шанс.
Шанс пройти.
Шанс повернутись.
Шанс жити далі.

Бо мистецтво -
це не лише форма.
Мистецтво -
це любов, яка тримає світ,
коли він тріщить.

Люди Х - це не про ідеальних.
Це про справжніх.
Тих, хто не відвертається.
І не залишається осторонь.

Разом до Перемоги.
Артан Х.