Старокостянтинів

Описание: Історія цього чудового волинського міста розпочинається з 1561 року. Саме тоді «некоронований король Русі» князь Василь-Костянтин Острозький купує частину села Колищенці задля заповнення прогалини, яка існувала в оборонній системі волинських земель на шляху татарських вторгнень по південній частині річки Случ. У стислі терміни тут розгортається грандіозне будівництво практично з нуля цілого міста і фортеці. Спочатку воно мало назву Констянтинів (на честь батька Костянтина Івановича Острозького, переможця московитів у битві під Оршею), а після заснування Новокостянтинова (нині село у Летичівському районі на Хмельниччині) перейменоване на Старокостянтинів. До часу повернення у власність Василя-Костянтина столичного Острога на початку 1570-х років будівництво тривало просто безперервно. Згодом увага князя до міста дещо зменшилася, та будівельні роботи продовжувалися до початку 1580-х років.
Домінантою всього тодішнього будівництва став донжон-вежа висотою понад 30 метрів (а це сучасний дев’ятиповерховий будинок), з якого велося спостереження і при потребі - обстріл по ворогу, що наближався до міста. Зараз - це мальовничі руїни, якщо коректно так називати. В ХVІІ столітті до стін вежі отці-домінікани прибудовують костел, а донжон вже у ХVІІІ столітті перетворюють на дзвіницю. У 1852 році за часів панування російської православної церкви у нижному ярусі башти прилаштовують теплу (зимову) церкву.
Серцем всього оборонного ансамблю Старокостянтинова стає замковий комплекс, який складався з: в’їзної брами, домової церки з виразними рисами її оборонної суті, круглої оборонної башти з характерою короною, як в Острозі, та князівського палацу.
Навіть знаючи, що експонати музею «Старий Костянтинів», портрети родини Острозьких – це все зібране нашими сучасними музейниками, дух українського середньовіччя відчутний тут навіть дуже.
Як завжди під час відвідин таких знакових у нашій історії місць, у мене буяє уява. Тут сидів у своєму круглому кабінеті князь Василь-Костянтин зі своєю дружиною Софією Тарновською, донькою засновника міста Тернопіль Яна-Амора Тарновського. А ось племінниця князя «чорна княгиня» Гальшка Острозька просить дядька заступитися за неї перед наступним шукачем її руки, а насправді – величезних маєтностей Острозьких. А ось сотник надвірної сотні старокостянтинівського замку Северин Наливайко задумує непокору супроти свого покровителя старого князя Острозького.
Та найвагомішою, як на мене, історичною подією, пов’язаною зі Старокостянтиновом, є переможна Пилявецька битва війська Богдана Хмельницького над цілою армією Речі Посполитої у вересні 1648 року, яка відбулася неподалік. Саме там народився підручниковий вислів нашого гетьмана: «Дурні ляхи: послали «перину», «латину» і «дитину», маючи на увазі військову бездарність польських регіментарів. Так і сталося: річпосполитське військо в паніці тікало до Львова, а козакам та їхнім союзникам татарам дістався весь обоз, який вони поділили поміж собою. А ділити було що; адже шляхта їхала на війну, як на бенкет, набравши дорогого одягу, посуду, їжі і питва. Опісля переможної події Хмельницький з найближчими соратниками проводять нараду в старокостянтинівському замку. Окрилені успіхами, саме в його стінах, козаки приймають рішення вирушати далі на захід, визволяти з-під польського панування всі етнічні українські землі. «Виб'ю з лядської неволі народ руський увесь, дійду до Вісли, стану на Віслі, скажу: сидіте, ляхи, мовчіте, ляхи…».