Одеса. Монастир. І «православний» стокгольмський синдром.

Описание: Одеса. Монастир. І «православний» стокгольмський синдром.

«Таваріщь кіріл! Праізашла чюдовіщьная ашибка! Львов нє тут!» Коли кликав русмір на западенцев-бандеровцев, а він вдарив і по тобі!

Сьогоднішній приліт російської ракети по монастирю в Одесі — це не просто черговий воєнний злочин. Це черговий момент істини, який багато хто знову намагається заплющити очима.

Чому люди, чиї святині руйнує росія, продовжують триматися за приналежність до московського патріархату? Чому замість праведного гніву ми бачимо покірність і чергові розмови про «іспитаніє»?

Психологія цього феномену страшна й проста водночас:

Культ мучеництва як пастка. Десятиліттями прихожан привчали: якщо на вас тиснуть — це «гоніння», якщо вас б’ють — це «вінець». Російська ракета в їхній свідомості стає не актом агресії ворога, а «Божим попущенням за гріхи». Це ідеальний механізм зняття відповідальності з агресора.

Страх «безблагодатності». Людей роками залякували, що поза канонами МП немає спасіння. Для вірянина страх «пекла» виявляється сильнішим за страх перед реальною ракетою. Це духовна залежність, яку важко розірвати навіть під обстрілами.

Когнітивний дисонанс. Визнати, що твоя церква благословляє вбивць твоїх дітей — це означає зруйнувати свій внутрішній світ. Простіше повірити в «провокацію» або «випадковість», ніж у те, що ти роками підтримував структуру, яка тебе ж і нищить.

Це класичний стокгольмський синдром, де жертва шукає виправдання для ката, щоб не збожеволіти від жаху реальності.

Сьогоднішні руйнування в Одесі — це не просто розбиті стіни. Це розбиті ілюзії про «руській мір» як захисника православ’я. Питання лише в тому, скільки ще має впасти ракет, щоб духовні кайдани нарешті розірвалися?

Одесо, тримайся. Прозріння приходить через біль, але воно неминуче!