«Як розповідали, що росіяни лізуть, немов зомбі, так і виявилося»: про події під Дегтярним

Описание: Прикордонник на псевдо Нік, який до мобілізації працював на столичній митниці, у бригаді «Гарт» вже майже три роки. Спочатку ніс службу на кордоні з білоруссю, а з весни 2024 року разом з побратимами переїхав захищати від російсько-окупаційних військ північ Харківщини. Завдяки військовій кафедрі, яку закінчив під час навчання в рідному Києві в Національному транспортному університеті, одразу отримав офіцерську посаду. Його підрозділ виконував бойові завдання в районі Дегтярного, що межує з росією. Географічно – доволі специфічне місце.

Саме на цьому напрямку нещодавно окупанти розпочали активний наступ, намагаючись прорвати державний кордон України та розширити район ведення бойових дій. Прикордонники стримали ворожий натиск та завдали численних втрат російсько-окупаційним військам. Так, упродовж січня підрозділи прикордонної бригади «Гарт» знешкодили понад півтисячі окупантів.

– У нас там державний кордон України йде не прямою лінією, а врізається в росію, немов стріла. Сектор, за яким потрібно спостерігати, – ледь не 270 градусів. З кожного сегменту якого може посунути ворог. Спочатку було більш-менш спокійно. Противник періодично обстрілював наші позиції, в тому числі якось з гвинтокрила, але не ліз. У 2025-му у повітрі стало багато дронів, які за нами постійно спостерігали. А у грудні з боку противника почалася справжня активність. Зокрема, здійснювали з безпілотників дистанційне мінування – скидали «пелюстки» тощо.

Саме це стало причиною того, що Нік опинився в шпиталі. Під час виконання бойового завдання він зазнав поранення.

– Ми з хлопцями пересувалися по стежці недалеко від нашої позиції. Знали місцевість добре, але тоді нападало багато снігу. Що лежить під ним видно не було. І я відчув, що піді мною щось вибухнуло. Дивлюся – з лівою ногою щось не те. Побратими мене підхопили, викликали наземний роботизований комплекс, щоб допоміг мене доправити на евак. НРК – корисна річ, скажу вам. Добру ділянку мене провіз. Щоправда, через кущі проїхати не зміг, там вже хлопці несли, за що їм красно дякую.

За словами Ніка, він не очікував, що його так швидко доставлять до шпиталю, де відразу поклали на операційний стіл. На жодному з етапів евакуації не було заминок. Але ступню, як лікарі під час хірургічного втручання не намагалися, врятувати не вдалося, кістки були розтрощені.

– Рідним довго не наважувався сказати, але врешті-решт подзвонив дружині і зізнався, мовляв, ти тільки не хвилюйся, я в шпиталі, поранений, Попереду ще декілька операцій, все буде добре! Дзвонили хлопці, хвилювалися за мене. Але потім мені вже за них довелося хвилюватися. В десятих числах січня нашу позицію почали штурмувати. Противник просувався невеликими групами. Одну розіб’ємо – інші йдуть. От правда, казали, що вони як зомбі, під наркотиками чи ще щось. Так і виявилося. У нього стріляєш, він падає, а потім встає і знову пре. Багато хлопці їх поклали, в тому числі за допомоги дронарів, мінометників, артилеристів. Понад тиждень наступ тривав, але відбили, молодці! Гідну відсіч противнику дали!