Я йду по місту, де червоні кола світятьс

Описание: Я йду по місту, де червоні кола світяться, мов закляття,
Кожен знак — то інший рубікон, інша межа, інше поняття.
«Рух заборонено» — але жителі проходять, службові теж,
Бо закон — не тільки стіна, а й двері, якщо знаєш, куди йдеш.

«Рух механічних не можна» — та маршрутки летять,
Електротранспорт у місті має право дихать, рухать, жить і їхать далі вздовж доріг.
Бо винятки — то ніби ключі, що відчиняють світ під ногами тих,
Хто працює, ремонтує, хто тримає хребет міста в руках своїх.

«Вантажним заборонено», «З причепом не можна» — але якщо ти везеш хліб,
Якщо маєш документ, маршрут, дозвіл — твій шлях той самий, де іншим табу йде на розлив.
«Трактори», «мотоцикли», «мопеди», «велики» — знаки кричать: стоп!
Але ремонтники, служби, кур’єри службові — вони проходять, бо місту потрібен їх хід в обіг, хід у потік дорог.

«Пішоходам зась» — але працівники в спецодязі можуть;
«Особи на візках — заборонено» — та тільки там, де небезпечно, і правила тримають кордон.
«Гужові вози» — стоп, та якщо це доставка в село — закон дає зелене.
«Вибухові та легкозаймисті вантажі» — тільки спецмаршрути ведуть їх,
Щоб ніч не стала червоною, мов полум’я й тінь розбитих стін.

«Небезпечні вантажі», «вантажі, що забруднять воду», «маса понад сім тонн»,
«Вісь понад п’ять», «ширина більше двох цілих сім десятих»,
«Висота понад три з половиною», «довжина понад десять метрів» —
Усі ці межі тримають дороги живими.
Та де є дозвіл — там відкриється шлях навіть сталевим велетням у темряві.

«Повільний рух — не можна», дистанція — сімдесят метрів,
Бо трасу треба тримати чистою, швидкою, мов нерв.
«В’їзд заборонено», «Поворот заборонено праворуч», «ліворуч», «розворот» —
Та маршрутні, аварійні, спецслужби — як привиди дороги —
Завжди знайдуть інший хід, інший код.

«Обгін заборонено», «Кінець заборони», «Вантажним не можна», «Кінець вантажної заборони» —
Це правила бою між колесами й швидкістю,
Вони ставлять ритм, як метроном у грудях тих, хто рулить ніччю.

«Обмеження п’ятдесят», «Кінець обмеження», «Зона швидкості», «Кінець зони» —
Це ніби кадри фільму, де місто рухається в такт своїм законам.
«Сигнал дозволено тільки у небезпеці» —
Тому тиша — головний звук ночі, якщо сам не привід для тривоги.

«Зупинка заборонена», «Стоянка заборонена»,
Але інваліди, таксі, спецслужби — вони на правах винятку можуть зробити паузу на мить.
«Стоянка по непарних», «по парних» —
Мов календар часу, що ділить день навпіл,
А ти маєш знати, коли можеш стати, а коли маєш піти.

«Зона обмеженої стоянки», «Кінець зони», «Митниця» —
Це вже інший вимір, де кожен рух — контроль і межа.
«STOP — контроль»,
«Обмеження ширини»,
«DANGER — небезпека»,
«Заборонено рух із певним видом тяги» —
Ці знаки — мов вартові, що не пустять тих,
Хто не повинен ступити в цю нічну межу міста.

І я проходжу між ними, мов між бітами й рядками,
Бо кожен знак — це правило, але й виняток, що світиться між рядками.
Усі сорок три — це код дороги, червоне коло над головою,
А я читаю його, мов репер читає правду —
Глибоко, точно, зі своїм боєм.