В книжці казка, в житті перемога!

Описание: Професор із крісла, або як книжка перемогу приносить

У селі Великі Мудраки, де навіть кури ходять з серйозним виглядом, а кіт Степан щодня читає газету, жив собі хлопчик на ім’я Тимко. Хлопчик як хлопчик — десять років, два ока, одне серце, і одне бажання: стати професором. Не просто якимсь там професором, а таким, що сидить у кріслі, дивиться поверх окулярів і каже щось таке, що всі навколо одразу стають розумнішими.

Крісло в Тимка було. Затишне, м’яке, з бабусиним пледом, який пахнув м’ятою, книжками і трохи — котом Степаном. Окуляри теж були — іграшкові, але з серйозним виглядом. А от професорської мудрості бракувало. І Тимко вирішив: «Буду читати книжки, поки не стану мудрим, як дід Панас, що знає, скільки в селі гусей, і хто з них найстарший».

Щоранку, як тільки сонце пробивалося крізь фіранки, Тимко сідав у своє крісло, вдягав окуляри, відкривав книжку і починав читати. Читав він усе: казки, байки, енциклопедії, навіть кулінарну книгу бабусі, де було написано, як варити борщ так, щоб сусіди думали, що в хаті живе шеф-кухар з Парижа.

Одного дня, коли Тимко дочитав до сторінки, де принцеса перемагає дракона не мечем, а добрим словом, він підняв очі поверх окулярів, подивився на кота Степана, який дрімав на підвіконні, і сказав:

— В книжці казка, в житті перемога!

Кіт Степан відкрив одне око, ніби хотів відповісти: «Ага, тільки не забудь годувати мене вчасно». Але Тимко вже був у іншому світі — світі мудрості, де кожне слово важить, як бабусина банка з варенням.

З того дня Тимко став місцевим професором. Діти приходили до нього з питаннями: «Чому небо синє?», «Як зробити, щоб мама дозволила ще одну цукерку?» або «Чи можна дружити з жабою, якщо вона не говорить?». Тимко відповідав з розстановкою, повільно, як годиться професору, і завжди починав з фрази:

В книжці казка, в житті перемога!

Одного разу навіть директор школи прийшов до Тимка. Сів у друге крісло, вдягнув окуляри (справжні, не іграшкові) і запитав:

— Тимку, а як зробити, щоб учні не списували на контрольній?

Тимко подумав, почухав потилицю, глянув поверх окулярів і відповів:

— Треба їм дати книжку, де герой перемагає чесністю. Хай прочитають, може, й самі захочуть бути героями.

Директор задумався, пішов, а через тиждень у школі з’явилася нова традиція: перед кожною контрольною — читання казки. І що дивно — списувати перестали. Може, не всі, але навіть Петро, який раніше списував домашнє завдання, почав писати сам.

А Тимко сидів у своєму кріслі, читав нову книжку про хлопчика, який став мудрим, бо вірив у добро, і тихо наспівував:

— В книжці казка, в житті перемога!

І світло денне лягало на сторінки, як благословення, а окуляри блищали, як медаль за мудрість.

Так і жив Тимко — професор із крісла, що знав: книжка — то не просто папір, а ключ до перемоги. І кожен, хто сідав поруч, ставав трохи мудрішим, трохи добрішим, і трохи більше вірив, що казки — то не вигадки, а інструкція до життя.

#Україна, #мудрість, #дітичитають, #українськийоптимізм, #читання, #мотивація, #українськавіра, #дитинаякпрофесор, #перемога, #книжка