Василь Стус – О земле втрачена, явися... (Dark Folk)

Описание: Це один з найпронизливіших і найтрагічніших віршів Василя Стуса. Це крик душі людини, силою відірваної від Батьківщини, яка може побачити її лише "у зболеному сні".

Ця версія, створена за допомогою Suno AI, є емоційною баладою у стилі Dark Folk / Neo-Folk. Глибокий, пристрасний чоловічий баритон звучить чітко на передньому плані (vocals forward) під похмурий акомпанемент акустичної гітари та темної віолончелі. Мелодії скрипки, що стрімко злітають, лише підкреслюють атмосферу трагічної туги за втраченою землею.

Василь Стус – символ незламності. Він загинув за Україну, будучи замордованим радянською системою (тими самими кацапами) у таборах за свою любов до цієї землі та за відмову її зрадити.

Сьогодні той самий ворог знову намагається відібрати нашу землю. Вони хочуть, щоб мільйони українців стали, як Стус, вигнанцями, що змушені благати: "О земле втрачена, явися...". Ми не можемо дозволити, щоб доля наших предків і наших найкращих поетів повторилася. Ми мусимо боротися.

Підтримайте тих, хто бореться за те, щоб ми жили на своїй, а не "втраченій" землі. Донатьте на Збройні Сили України – у будь-який фонд, якому ви довіряєте.

Музика створена за допомогою Suno AI.

Якщо цей вірш відгукнувся у вашому серці:

👍 Підтримайте лайком — в пам'ять про Василя Стуса та всіх, хто загинув за Україну.

🔔 Підпишіться та натисніть на дзвіночок, щоб не пропустити твори, що формують нашу ідентичність.

💬 Напишіть у коментарях, які рядки з цього вірша вразили вас найбільше.

Текст пісні:

О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні
і лазурове простелися,
пролийся мертвому мені!

І поверни у дні забуті,
росою згадок окропи,
віддай усеблагій покуті
і тихо вимов: лихо, спи!..

Сонця клопочуться в озерах,
спадають гуси до води,
в далеких пожиттєвих ерах
мої розтанули сліди.

Де сині ниви, в сум пойняті,
де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
над райдугою голосів,

ранкові нашепти молільниць,
де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
і солодавий запах винниць,
як гріх, як спогад і як біль?

Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
твої пшеничні руки білі
над безберегістю полів,

де коси чорні на світанні
і жаром спечені уста,
троянди пуп'янки духмяні
і ти — і грішна, і свята,

де та западиста долина,
той приярок і те кубло,
де тріпалася лебединя,
туге ламаючи крило?

Де голубів вільготні лети
і бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.

О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.

#ВасильСтус #ОЗемлеВтрачена #Стус #DarkFolk #Suno #SunoAI #УкраїнськаПоезія #ЗСУ #Донат #StopRussia #Меланхолія