Енеїда. Блюз | Частина 3.11, зустріч у пеклі🎸 | Іван Котляревський — сучасна музична інтерпретація 🤗

Описание: Івана Котляревського «Енеїда» — сатиричної поеми, що через алегорію та гротеск відображає моральні вади суспільства.
Зображення та візуальні образи мають символічний характер і створені з освітньою та мистецькою метою.

Відео не пропагує насильство й не має на меті шокувати — це літературне осмислення української класики мовою сучасного візуального мистецтва.

📚 Українська література • 🎭 Сатира • 🖌 Художня алегорія.

*

«Енеїда. Блюз» — це музичний цикл із 14 пісень, натхненний класичним твором української літератури — Енеїда Івана Котляревського.

Частина 3 — це стан страху, виснаження й внутрішнього блукання.
Еней пливе морем, не довіряючи ні богам, ні батькові, ні самому собі.

Навколо — гуляння, пісні, пияцтво й розгардіяш, а всередині — тривога, сни про Плутона і думки про пекло.
Це не академічне читання і не шкільна «Енеїда».
Це блюз — повільний, тягучий, іронічний і гіркий.

Так могла б звучати Енеїда сьогодні — як музика дороги, втечі й пошуку сенсу.
🎸 Жанр: blues / spoken blues
🎙 Формат: музична інтерпретація
📚 Основа: класичний текст Івана Котляревського
🎶 Проєкт: 14 пісень (серія)

Якщо вам відгукується такий формат — підтримайте українську
музику на шапку ❤️👇

5169 3600 1891 8569 ПБ. Дякуємо🤗

Попереду — продовження подорожі.

***

Іван Котляревський:


Там придзигльованки журились,
Що нікому вже підморгнуть,
За ними більш не волочились,
Тут їх заклекотіла путь;
Баби тут більш не ворожили
І простодушних не дурили.
Які ж дівок охочі бить,
Зубами з серця скреготали,
Що наймички їх не вважали
І не хотіли їм годить.

Еней уздрів свою Дидону,
Ошмалену, мов головня,
Якраз по нашому закону
Пред нею шапочку ізняв:
"Здорова! — глянь... де ти взялася?
І ти, сердешна, приплелася
Із Карфагени аж сюди?
Якого біса ти спеклася,
Хіба на світі нажилася?
Чорт мав тобі десь і стида.

Така смачная молодиця,
І глянь! умерла залюбки...
Рум’яна, повна, білолиця,
Хто гляне, то лизне губки;
Тепер з тебе яка утіха?
Ніхто не гляне і для сміха,
Навік тепер пропала ти!
Я, далебі, в тім не виною,
Що так роз’їхався з тобою,
Мені приказано втекти.

Тепер же, коли хоч, злигаймось
І нумо жить так, як жили,
Тут закурім, заженихаймось,
Не розлучаймось ніколи;
Ходи, тебе я помилую,
Прижму до серця — поцілую..."
Йому ж: Дидона наодріз
Сказала: "К чорту убирайся,
На мене більш не женихайся...
Не лізь! Бо розіб’ю і ніс!"

Сказавши, чортзна-де пропала,
Еней не знав, що і робить.
Коли б яга не закричала,
Що довго годі говорить,
То, може б, там і застоявся
І, може, той пори дождався,
Щоб хто і ребра полічив:
Щоб з вдовами не женихався,
Над мертвими не наглумлявся,
Жінок любов’ю не морив.

Еней з Сивиллою попхався
В пекельную подалі глуш;
Як на дорозі повстрічався
З громадою знакомих душ.
Тут всі з Енеєм обнімались,
Чоломкались і ціловались,
Побачивши князька свого;
Тут всяк сміявся, реготався,
Еней до всіх їх доглядався,
Знайшов з троянців ось кого:

Педька, Терешка, Шеліфона,
Панька, Охріма і Харка,
Леська, Олешка і Сізьона,
Пархомаї їська і Феська,
Стецька, Ониська, Опанаса,
Свирида, Лазаря, Тараса,
Були Денис, Остап, Овсій
І всі троянці, що втопились,
Як на човнах з ним волочились,
Тут був Вернигора Мусій.

Жидівська школа завелася,
Великий крик всі підняли,
І реготня де не взялася,
Тут всяку всячину верзли;
Згадали чорт знає колишнє,
Балакали уже і лишнє,
І сам Еней тут розходивсь;
Щось балагурили довгенько,
Хоть ізійшлися і раненько,
Та пан Еней наш опізнивсь.

Сивиллі се не показалось,
Що так пахолок застоявсь,
Що дитятко так розбрехалось,
Уже і о світі не знавсь;
На його грізно закричала,
Залаяла, запорощала,
Що аж Еней ввесь затрусивсь.
Троянці также всі здригнули
І врозтич, хто куди, махнули,
Еней за бабою пустивсь.

Ішли, і як би не збрехати,
Трохи не з пару добрих гін,
Як ось побачили і хати,
І ввесь Плутонів царський дім.
Сивилла пальцем указала
І так Енеєві сказала:
"Ось тут і пан Плутон живе
Із Прозерпиною своєю,
До їх-то на поклон з гіллею
Тепер я поведу тебе".