Позиції під Котлино. Понад 100 днів

Описание: «Командир повинен бути зі своїми людьми»
Історія 41-річного лейтенанта Олександра з Конотопа, який майже 100 днів тримав позицію разом із підлеглими на околиці села Котлине.

До повномасштабного вторгнення чоловік двадцять років працював у лісовому господарстві. Звідти й позивний - «Лісник». Здавалося б, спокійна професія, життя в гармонії із природою. Але у 2022 році все змінилося.

До 152 окремої єгерської бригади Олександр прийшов солдатом. Згодом бої, поранення, навчання. Вища освіта і бойовий досвід стали підставою, щоб командування запропонувало йому офіцерську посаду. Нині він лейтенант, командир гранатометного взводу.
— Коли я йшов на ту позицію, я ще був молодший лейтенант. А повернувся вже лейтенантом. Командир повинен бути завжди зі своїми людьми. І я від цього ніколи не відходив.

Після базової загальновійськової підготовки підрозділ Олександра одразу потрапив на позиції. Спочатку Курщина, потім Покровський напрямок.
— Нас перекинули під Лисівку. Там були дуже важкі бої. Бойового досвіду тоді майже ні в кого не було. Нас почали штурмувати невеликими групами. Закидали гранатами. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз. Але все одно було гаряче.

Їхня позиція була в напівзруйнованому будинку без вікон і без дверей. Четверо військових тримали оборону.
— Нас почали штурмувати невеликими групами. Закидали гранатами. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз. Але все одно було гаряче.
8 листопада 2025 року Олександр отримав завдання завести людей на позицію.
— Командир сказав: треба зайти і завести людей. Я не відмовлявся. Так треба, значить треба. З 11 вечора до шостої ранку ми йшли п’ять кілометрів до позиції. Йшли четверо. Дві людини попереду, а я замикаючий.

Під час руху у посадці Олександр помітив силует ворога.
— Я побачив “льошку”, а там людина. Ми швидко розібралися. Одного знищив я, другого вже пізніше добили ССО, ще одного взяли в полон.

Після зачистки група закріпилася і почала тримати оборону. За цей час командир змінив три бліндажі.
— Кожен раз облаштовуєш собі якийсь побут. Який там побут… Чашка, миска, ложка. З глини і палок робиш щось, щоб можна було сісти чи прилягти.

Але найважчим для Лісника виявився другий місяць на позиції. Через засилля ворожих дронів почала ускладнюватися логістика.
Спочатку їжі вистачало. Всього, що вони принесли на собі під час нічного переходу, вистачило приблизно на два тижні. Потім, іноді, вдавалося отримати провізію через «посилки», чи ще як називають самі воїни «бригадне Глово».
— Була надія тільки на доставку дронами. Дощі йшли, сніг падав. Ми пили дощову воду. Організм якось справлявся.

Зв’язок із зовнішнім світом через рацію був питанням виживання.
— По туману я виходив і збирав акумулятори від FPV-дронів. Через павербанк витягували з них енергію і заряджали рацію. Не лише, щоб доповісти обстановку, а й записати голосове повідомлення дружині та дітям. Поговориш з ними і якось набираєшся сил далі триматися.