Міжконфесійні сутички. Війна за храм

Описание: Міжконфесійні сутички тривають між жителями села Пристіп, що на Міжгірщині вже четвертий рік. Поділити не можуть – храм. Суперечки між вірянами розпочалися у 2019 році, коли прихожани місцево православної церкви розділилися. Одні обрали Українську православну церкву, а інші Московський патріархат. Ранок неділі. Жителі села Присліп, що на Міжгірщині збираються біля церкви, щоб провести традиційне недільне богослужіння. Проте до храму так і не потраплять. Ця історія розпочалася ще в 2019 році, коли погляди парафіян місцевого православного храму перестали співпадати і вони розділилися на 2 церковні громади – Української православної церкви та вірників православної церкви московського патріархату. Згідно документів, що показує чоловік, споруда належить УПЦ . Мають документи і про право власності, протокол загальних зборів та статут. Проте на вході до храму вже чекають колишні співпарафіяни, що наразі підпорядковуються московському патріархату. Як ми з’ясували пізніше – судова тяганина стосовно питання кому ж переходить храм – триває досі. Сторони оскаржують рішення суду і не можуть дійти згоди. Хоча московіти мають у підпорядкуванні аж 3 храми, принципово не збираються поступатися. Прихильники Кремля змінили замки та окупували приміщення. Люди розповідають, що основним центром агресії є сам священнослужитель, який і підбурює своїх вірників на ворожнечу та веде антиукраїнську політику. Люди переконані – ці погрози не просто слова. Адже прикрий інцидент за участі вірників московського патріархату вже траплявся. Вони не побоялися в самому храмі піднімати руки на українського священнослужителя. Жінки-старожили розповідають, що з покон віків їх церква була проукраїнською. Навіть поховати померлих, які боролися за своє – українське – тут не можуть з почестями. Не маючи інакшого вибору, селяни прориваються до храму силою. Конфлікт загострюється. А вже за мить для забезпечення громадського правопорядку прибувають і поліцейські. Після марних намагань увійти до храму вірники УПЦ вирішують провести молитву прямо на вулиці. Вже за мить біля хреста молитвою просять у Бога сил і здоров’я для українських військових, перемогу України у війні та за душі всіх тих, хто поклав життя у боях з російськими окупантами. Після бурхливої сутички на подвір’ї церкви все ж таки чути молитву. Проте не спільну. В одному кінці – відмолюють акафіст, а в іншому прихильники русского міра наперекір горланять церковну пісню. Ось так, у молитовному батлі, кожен переслідує свою мету. Щодня українські військові жертвують своїм життям, щоб відстояти незалежність нашої держави, а тим часом Московський патріархат в українських храмах влаштовує свої порядки, утискає права українців, блокує доступ до святинь, нехтує елементарними правилами взаємоповаги та навіть не прагне об’єднуватися ні заради спільної молитви ні тим більше заради спільної перемоги України у боротьбі з основним ворогом.