Вірш "Сила прощення" - Наталя Мосійчук

Описание: Автор Марія Мосійчук.

Сила прощення

Торжество було це особливим.
По весняному все навкруги цвіло.
Молоді були такі щасливі!
Хоч родини в молодої не було.

Церква стала дівчині сім'єю,
Божої любові джерелом.
І сирітка розцвіла душею,
Ніжністю оточена, теплом.

А тепер їй, бідній сиротині,
Нареченого дарує Бог,
Щоб вони по цій земній стежині
Могли йти із радістю у двох.

О, яке було в сім'ї єднання
Наче свято було їх життя
Господу служить було бажання
Сиротам явити співчуття.

Та не судилось збутися бажанням,
Загинув в катастрофі чоловік...
Яким було болючим розставання,
Яким гірким жіночих сліз потік...

Яка безмірно невимовна втрата!
Але під серцем билося життя;
Воно вже народилося без тата,
Прекрасне, миле, дороге дитя.

Юнак зростав. Христос був його батьком.
З матусею спішили в Божий дім.
І часто їм на зустріч йшов безхатько,
І довго так у слід дивився їм.

Вони йому гостинці готували,
При зустрічі, щоб поділитись з ним.
І про Христа йому розповідали,
А він завжди похмурим був і злим.

Вдова водила сина до могили
Господь на небо тата твого взяв
О як його синочку я любила
Як добре, що тебе мені Бог дав.

Любив син з татом серцем розмовляти,
І тому на могилу часто йшов
І говорив: - О дорогий мій тату,
Яка безмірна Господа любов!

В якій ти славі там перебуваєш!
Спілкуєшся з Самим Ісусом ти!
О дорогий мій тату! Я бажаю
У ту країну також увійти.

Розповідав про мрії ці він мамі,
Що його жде на небесах Ісус.
А матінка, вмиваючись сльозами,
Запитувала: - З ким я залишусь?

Роки збігали... син зростав в любові,
Змужнів він, святе хрещення прийняв.
Йшли на служіння вони в день чудовий
І раптом... постріл поряд пролунав...

Син похитнувся... глянув мамі в очі,
Немов хотів промовити: - Прости...
Мов розумів, що через дні і ночі
Прийдеться хрест страждання їй нести.

А мати, наче ранена пташина,
До тіла припадала знов і знов...
О, хто посмів забрати в неї сина?
Її надію і її любов...

Убивця не втікав... це був безхатько
Я не хотів вбивати, - він сказав,
Я йому заздрив... він немає батька,
Але любов він материнську мав...

Його взяли, скрутили йому руки.
За ґратами він проведе роки.
А мати ця переживала муки,
Витоптувала до могил стежки...

Носила квіти зрошені сльозами.
Про рідних світлу пам’ять берегла.
Казала: - Сину, ти пішов від мами.
Як швидко твоя квітка відцвіла...

І враз немов почула голос сина:
Ми з татом тут радіємо у двох,
А він страждає, в'язень той, хлопчина...
А його також дуже любить Бог.

Своє згадала... Як у сиротинці
Хотіла, щоб помітив її хтось,
Як віруючі несли їм гостинці
І через них відкрився їй Христос.

Роздумувати мати більш не стала,
Збирати речі і харчі взялась,
І про тюрму де вязень розпитала,
З молитвою в дорогу подалась.

Що йому скаже і про що спитає?
Чи в очі зможе глянути він їй?
Чи взагалі, він ще її впізнає
В байдужості, жорстокості своїй?

Її він упізнав би й серед ночі,
Хотілося кричати на ввесь світ...
Та опустив до долу вбивця очі
Й промовив майже пошипки: - Простіть...

Старалася покрити все любов'ю,
Трагедію забути хоч на мить...
А її серце обливалось кров'ю...
Молилася: - Допоможи простить...

Всміхалась, годувала, одягала...
Слова ласкаві повторяла знов;
І про Христа йому розповідала,
Про Його жертву і Його любов.

Додому йшла і розмовляла з Богом,
І слово Боже в серці берегла.
А потім знов збиралася в дорогу,
По іншому вже жінка не могла.

Думки, безсонні ночі і дорога...
На серці шрами і пекуча біль...
Але Господь давав їй перемогу,
Сердечні рани лікував Він їй.

Любила в'язня і вела до Бога,
І спілкувалась з різними людьми,
Інстанцій оббиваючи пороги,
Щоб визволити хлопця із тюрми.

Йому неначе синові раділа;
І привела його у рідний дім.
Пробачила від серця, обігріла,
Назвала сином дорогим своїм.

До джерела Господньої любові
Припав юнак і увійшов в сім'ю,
Проводив час він у Господнім слові
І дуже матір полюбив свою.

Удвох вони провідують могили,
І разом ходять в молитовний дім,
І моляться, щоб Бог давав їм сили
Про милість Божу свідкувати всім.

Пройшли роки, втомилась жінка-мати,
Боліло серце, син її жалів,
Став із любов'ю він про неї дбати,
Хоч чимось їй віддячити хотів.

І коли йшли кудись вони обоє,
Робили люди висновок один:
З якою він відноситься любов'ю,
Який у неї вихований син...

Одне лиш людям розуміть не дано,
Яку ціну прийшлося їй платить,
Чому вона так постаріла рано
І чому важко так ногам ходить.

Яка в прощенні незбагненна сила!
Без Бога не можливо так прощать.
Якби ж і ми в серцях своїх вмістили
Господньої любові благодать!

Сини і доньки старість поважайте,
Батьків своїх від горя бережіть,
Гірким докором їх не ображайте
Як цінним скарбом ними дорожіть.

Так як ви їм, і вам віддячать діти.
Тож як голосить заповідь: живіть,
Щоб небеса за вас могли радіти.
Любіть батьків, всім серцем їх любіть!

Фрагмент трансляції вечірнього зібрання 23.09.2020
Канал церкви Вефіль:
   / @bethelchurchnv  

Якщо є потреба для зв'язку з учасниками даного відео:
[email protected]