Український гетьманський рух. Персоніфікація Павла Скоропадського | Тетяна Осташко

Описание: Сьома розповідь історикині Тетяни Осташко з циклу «Україна В'ячеслава Липинського», записана для проєкту Тижня Skovoroda auditorium.

Вибір Павла Скоропадського як імовірного кандидата на гетьманство був одним із вирішальних складників розробки В'ячеславом Липинським ідеї української монархії.

Спираючись значною мірою на практичний досвід Української Держави 1918 р., вчений розробляє теорію спадкової монархії в Україні, в якій було також визначено роль, сформульовано функції чільника гетьманського роду, його права та обов’язки.

Зокрема, на переконання В.Липинського, голова верховної влади в державі мав бути повністю незалежним від сторонніх позаукраїнських чинників і бути вище позапартійних інтриг та недосяжним для впливу різних політиків. Тож, за задумом вченого, інститут гетьманства мав стати понад усіма класами, партіями й не належати до жодної політичної течії. Головним гарантом стабільності в державі вчений вважав легітимну гетьманську владу, яка є не виборною, а спадковою.

Персоніфікація Павла Скоропадського мала перекрити шлях усім іншим претендентам на монархічну владу, оскільки пов’язувалась з особою, легітимність якої визначалась його перебуванням на гетьманстві у 1918 р.

Для В.Липинського зразком реалізації суспільних прагнень був інститут конституційної монархії в Англії, який персоніфікував її традиції і єдність нації. Тому вчений закладав принцип балансу державних інститутів. За його задумом, влада гетьмана буде обмежена політичним органом — Радою присяжних, і виконавчим — Гетьманською управою.