Володимир Панченко і Наталія Резнікова про запит на економічний націоналізм

Описание: «Laissez-faire, laissez-passez» — «нехай йде як йде» — cлова французького економіста Вейсена де Гурне (1712— 1759) з промови, яку він виголосив (1758) на зборах економістів-фізіократів (прихильників вільної торгівлі). У ній він доводив, що для процвітання ремесел і торгівлі уряду не слід втручатися в сферу підприємництва. Ця ідея стала основним положенням «манчестерської» школи ліберальної політичної економії.Фраза-символ крайнього, ортодоксального економічного лібералізму. Пізньої осені 1924 р Джон Мейнард Кейнс впевнено увійшов в будівлю Екзаменаційного корпусу в Оксфорді і оголосив, що політична економія цивілізованого світу наближається до кінця laissez faire (так ні багато ні мало говорила назва його лекції **). Хоча Кейнсу був всього 41 рік, він уже набув великий досвід, що абсолютно унікальним чином об'єднав замкнутий світ Оксфордського-кембриджських економістів з реальною практикою. Дитинство він провів у кембріджської викладацькому середовищі, в 25 років отримав в Королівському коледжі персональну стипендію за відмінні успіхи і менше ніж через три роки був призначений редактором журналу «Economic Journal». Кар'єра державного службовця піднесла його від молодшого клерка в Департаменті у справах Індії до головного представника Казначейства на мирних переговорах у Версалі. А тепер він займався розробкою цілісної теорії політичної економії, яка повинна була замінити недієві доктрини попереднього столття. «Ми поки що не танцюємо в такт з новою мелодією, - говорив він своїм слухачам. - Але зміни вже відчутні у повітрі ». Сама ідея laissez faire, вважав Кейнс, - це збочення справжніх поглядів її передбачуваних прихильників. «Фразу laissez faire годі й шукати в роботах Адама Сміта, Ріккардо або Мальтуса, - говорив він слухачам. - Навіть формулювання самої ідеї в якій-небудь теоретичної формі у них немає ». Насправді ця ідея «присутня у популяризаторів і вульгаризаторів» Бажаючи ознайомити з економічними ідеями необізнані маси, вони навмисно зводили ці ідеї до абстрактних догм, доступних розумінню обмежених людей. Засвоївши ці урізані настанови, широка публіка стала «розглядати спрощену гіпотезу як щось здорове, а її наступні ускладнення - як хворобливе» . В результаті виник зростаючий розрив між популярними уявленнями і науковими поглядами. Незважаючи на стійку популярність ідеї laissez faire і широко поширене переконання, що ця ідея панує в умах більшості економістів, провідні світові представники економічної науки більше пятдесяти років використовували її тільки як, за словами Джона Кернса, «зручне правило практики» без «будь-якого наукового обгрунтування». Кейнс представив значний список «ускладнюючих умов» застосування laissez faire, які більшість провідних економістів розглядали і намагалися таки вбудувати в свої теорії, в тому числі: «а що, якщо економія на масштабі призводить до концентрації виробництва», « а що, якщо потрібно багато часу для пристосування до нових мінливих умов »,« а що, якщо незнання превалює над знанням »,« а що, коли монополії і об'єднання порушують рівність при укладанні угод »?. Цей список неявно охоплював значні сегменти економіки вільного підприємництва. Іншими словами, laissez faire було мертвим, і залишалося тільки оповістити про це публіку. Кейнс виділив ряд причин, завдяки яким концепція laissez faire продовжувала домінувати всупереч її, на думку Кейнса, безперечного інтелектуального банкрутства. Втім під час Великої депресії ідеологія вільного ринку пережила період переосмислення і втратила багатьох прихильників, але жодним чином не прийшла до «кінця». Навпаки, історія половини століття після початку економічної кризи - це почасти історія її тріумфального повернення.
Уільям Раппард категорично заявляв: «Якщо ти економіст – значить, ти – ліберал. Якщо ти не ліберал, значить, ти – не економіст». Про історичне підгрунтя даного твердження та багато іншого — в даному відео. Інформативного та цікавого перегляду!