Про казахське заслання Шевченка? «Акин Таразі в Казахстані не термін відбував. Це була місія...»

Описание: «Акин Таразі в Казахстані не термін відбував. Це була місія...»
Життя Тараса Шевченка вивчене з точністю, хіба що не до тижня. Дисертації, книжки, фільми, статті, збірки, конференції,- серйозні науковці та аматори не шкодують сил на дослідження. Але є у житті Тараса, таємниця, яка досі не відома широкому загалу. І пов‘язана вона із казахським засланням поета.
•Акин Таразі- так називали Шевченка казахи. Вони не розуміли української, та й російської в більшості теж, але знали, що Шевченко не проста людина.
Акин- це казахський кобзар, народний співець, поет, оповідач.
Акинів у Казахстані шанують як мудреців та митців, і до тепер там проводяться конкурси акинів, переможці яких, стають національними героями.
Акином, Шевченка називають у Казахстані, коли пишуть про нього наукові статті.
•Ну а якщо ми вам скажемо, що перший у світі пам’ятник Кобзареві було споруджено саме у Казахстані, ви переконаєтесь, що усе це не просто так?
Що ми знаємо про казахське заслання Шевченка?
⁃ По-перше, це було покарання, за порушення заборони писати й малювати, яку наклав особисто імператор.
Правда, як кажуть, з подачі критика Віссаріона Біллінського. Відомого, революційного демократа.
Ну заборону писати, ще можна якось зрозуміти, Цар прочитав посту Сону. Пам’ятаєте?
«Аж, ось і сам, високий, сердитий, виступає; обок його Цариця небога, мов опеньок засушений, тонка, довгонога»,- ну зрозуміло, Цар образився. Але чим завадило малювання? Це вже були просто вишукані тортури: якщо ти художник, значить заборонимо малювати.
«Мені не шкода його. Будь я його суддею, я зробив би не менше.»- писав Демократ.
Віссаріон Біллінський, російські демократи, вони такі. Отже, з далекого Оренбурга, Шевченка заслали іще далі, туди де «козам роги правлять». А саме- на Мангишлак. У фортецю Новопетрівську, збудовану для підкорення та контролю казахів. Такий собі, окупаційний форт, на кшталт Київської фортеці, тільки маленький.
Мангишлак (казахи звуть «мангістау»)- це півострів на східному узбережжі Каспійського моря.
Там живе казахське плем’я адаївців, (нащадки легендарного героя Адая, на честь якого у Мангишлаку споруджено великий меморіальний комплекс «Адай Ата»).
Там, на Мангістауну у Новопетровському укріпленні, Тарас Григорович провів сім років, спілкуючись не лише із солдатами та офіцерами, а й з місцевим населенням, яке звідкілясь знало що перед ними не просто солдат, а по-їньому Акин. Акин Таразі.
Погодьтесь, що це вже само по собі цікаво, адже Шевченко був представником окупаційної армії, звичайнісіньким солдатом, навіть не під старшиною, а крім того, християнином.
Тобто з точки зору мусульман- невірним.
Що повинно було статися, щоб казахи визнали його авторитетом? Акином?
Як ми знаємо, Шевченко посадив на Мангишлаку вербу, яку досі доглядають та шанують місцеві люди. Але крім сакрального дерева, кобзар Акин, залишив нащадкам 350 художніх робіт присвячених Казахстану та казахам. Слава богу, комендант Новопетровської фортеці Усков, заплющив очі на порушення імператорського указу про заборону творчості. Зі столиці інформація навряд чи дійде, тим більше що на подяку Тарас малював самого коменданта та його родину.
«В особі Шевченка, казахи здобули свого художника, народного оборонця, який перед лицем усього світа розповідає правду про життя, побут і природу маловідомого колоніального краю промитарства гноблених і гнаних.»- пише казахський науковець, професор Шеріас Дан І.