"Не бійся, тільки віруй!"

Описание: Ми з вами сьогодні маємо можливість переконатися в одній надзвичайно важливій речі, про котру ми не завжди замислюємося. Нам здається, що Бог чує насамперед святих людей. І безумовно, хто як не святі, гідні, достойні люди — чи живі праведники, чи спочилі святі угодники Божі — насамперед мають право ходатайствувати перед Богом, і безумовно їх Бог почує.

І от сьогоднішнє Євангеліє ту нашу думку перекреслює і каже, що вас Бог теж чує — кожного. Причому в молитвах, у проханнях, у потребах ваших Бог вас теж чує, тому що ви в Бога теж є святі. Задум Божий про нас — не як про грішників, котрі мають у пеклі горіти, а про святих, котрі мають успадкувати життя вічне. Ось як нас Бог бачить. Це, знаєте, як кожна мама і кожен батько на дитину свою дивляться, вже бачачи наперед щось те, що ще, можливо, не реалізувалося і не збулося. Ось і Бог нас так бачить.

І тому нам ні в якому разі не потрібно допускати такої думки, що Бог нас не почує, що молитися нам марно. А якщо й треба ту молитву Богові вознести, то не слід шукати якихось обхідних шляхів. Нерідко, до речі, то буває якась магія, навіть чародійство, ворожіння і ще дещо, або просто таке, знаєте, дрібне язичництво, котре прикривається християнською вірою.

Я думаю, що ми ще до цього повернемося, але я хотів би зараз згадати думку одного святого угодника Божого. Симеон Новий Богослов, такий був святий отець, котрий казав, що найбільшою єрессю є не вірити в те, що ми можемо стати святими такими, як були святі отці древніх часів. Це є найбільша єресь — не вірити, що і ти можеш того досягти, чого вони колись досягли.

Ось чому я кажу, що сьогоднішнє Євангеліє перекреслює цю нашу думку, бо хто звертався до Христа — от в Євангелії ми сьогодні з вами чули — хто звернувся до Христа? Прості люди. Іаїр був начальником синагоги. Апостол Лука вказує, що прийшли від архісинагоги сказати, що донька твоя померла. Іаїр був іудей. І не просто іудей, а проповідник іудейський, начальник синагоги, начальник того єврейського зібрання.

Він приходить до Христа, бо в нього донька важко захворіла — дівчинка 12 років. Приходить з вірою, тому що він перед людьми ту віру свою засвідчив. Він — людина, котра займає певне місце в суспільстві, гідне, достойне, людина, котру поважали, перед котрою схиляли голови, котрої питали поради, до котрої зверталися за допомогою. Та людина приходить до Христа, а Христос — бродяга в очах тогочасного суспільства, мандрівний проповідник. Він падає перед Ним навколішки і каже: «Господи, поможи мені. Донька моя помирає». З вірою каже — і я на цьому слові, «з вірою», наголошую. І ми чули в кінці Євангелія, що Господь зробив для його доньки.

І також у тому Євангелії сказано, що поки ота розмова відбувалася — а великий натовп Христа оточував у той час: одні хотіли послухати, другі хотіли побачити якесь чудо, треті просто хотіли подивитися, що відбувається, як завжди воно буває, — у той час жінка, сказано, одна, котра впродовж теж 12 років страждала жіночим недугом - кровотечею. Євангеліст Лука прямо переплітає ці дві дати: 12 років дівчинці — тобто вже дитина виросла, вже дівчиною стала — і 12 років жінка страждала кровотечею. І не могла, сказано: витратила всі свої статки, всі свої кошти на лікарів, і ніхто їй не міг нічим допомогти.

І ось вона, знову ж таки, з вірою пішла вирішити своє питання. З вірою пішла до Христа як до Бога. І коли натовп Його оточував, вона не наважилася підійти безпосередньо до Нього і сказати: «Господи, поможи мені» — так, як це робив Іаїр. Іаїр висловив своє прохання, свою молитву, свою потребу — висловив гучно перед усіма людьми, змирившись перед тим. Знаєте, як той натовп у той час каже: «Ого, цілий начальник синагоги прийшов, впав перед Ісусом, вклонився!» Ви уявляєте? Начальник синагоги. Так, мабуть, ті всі оточуючі казали.

І та жінка не наважилася на фоні отого всього підійти до Христа ще й з тієї причини, що згідно зі старозавітним законодавством, якщо жінка мала кровотечу, то вона взагалі мала сидіти вдома, бо вважалося, що все, до чого і до кого вона торкнеться, вже вважається оскверненим, і треба цілий ряд обрядів проходити, а то великі проблеми. А таку жінку, як правило, якщо це вона свідомо робила, ще й карали аж до побиття камінням.

І ось вона не наважилася при людях підійти, розказати про свою хворобу, про свою проблему. Іаїр прийшов і каже: «Донька моя помирає». А що вона скаже перед натовпом? Вона мала таїтися в своїй хворобі, але не могла таїтися в своїй вірі, у своєму сподіванні на Христа. І вона таємно, як сказано в Євангелії, здалеку підійшла і торкнулася тільки краю одягу Христа — краю Його ризи. За слов’янською мовою «риза» — це одяг. Ось коли ми чуємо «батюшкова риза», то насправді це просте слово, яке в перекладі означає одяг. Торкнулася краю Його одягу і відчула, що одужала. Очевидно, та хвороба супроводжувалася якимись важкими симптомами, якимсь болем, якимись стражданнями. Вона відчула, що все - покинула її та хвороба.
….