Ліна Костенко «Напитись голосу твого…»

Описание: Пісня та кліп на вірш Ліни Костенко «Напитись голосу твого…». Цифрова версія.

Ліна Костенко (нар. 1930) — це жива легенда української літератури, одна з найвидатніших поетес сучасності, а також письменниця, дисидентка та громадська діячка. Її називають Царицею української поезії за глибину думки, вишуканість слова, непохитну громадянську позицію та надзвичайну силу духу. Вона є символом незламності українського слова в найскладніші часи.

Життя, сповнене викликів і принципів
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищів на Київщині, у родині вчителів. З раннього дитинства вона вбирала в себе любов до рідного слова та історії. Закінчила Київський педагогічний інститут, а згодом — Московський літературний інститут імені Горького, який, за її словами, дав їй можливість "не бути такою, як усі".

Вона належить до покоління шістдесятників — тих, хто у 1960-х роках наважився говорити правду, виступати проти радянської ідеології та відстоювати українську культуру та мову. Ліна Костенко ніколи не йшла на компроміси з владою, за що неодноразово зазнавала переслідувань: її твори не друкували роками, її ім'я замовчували, але вона ніколи не відмовлялася від своїх принципів. Це період її "мовчання" у літературі, коли вона писала "в шухляду", але не припиняла творити.

Поезія: голос совісті та краси
Поезія Ліни Костенко — це унікальне явище в українській літературі. Вона поєднує глибокий інтелект з тонкою ліричністю, філософські роздуми з чуттєвістю, громадянську мужність з ніжною любов'ю до Батьківщини.

Здобутки та вплив

Ліна Костенко є лауреатом багатьох престижних відзнак, зокрема Національної премії України імені Тараса Шевченка (1987), Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, відзнаки "Золотий письменник України". Проте вона завжди підкреслювала, що найвищою нагородою для неї є любов і визнання читачів.

Навіть у поважному віці Ліна Костенко продовжує залишатися камертоном української совісті та незламності. Її поезія — це не просто текст, це голос нації, що вірить у своє майбутнє і відстоює свою гідність. Вона є живим втіленням слова "Україна", і її внесок у нашу культуру та самосвідомість є неоціненним.

«Напитись голосу твого…»

Напитись голосу твого,
того закоханого струму,
тієї радості і суму,
чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
щоб вчасно збити на льоту
нерозшифрованої муки
невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
чекати голосу твого!