Релігія - це не привілей. Це маркер нашої свободи

Описание: Релігія — це не привілей. Це — маркер нашої свободи.
Я не релігієзнавець. Я не політик. Я просто українка, яка більше не може мовчати.
Ми багато говоримо про війну: про ракети, фронт, втрати.
Але в цій війні є фронт, який залишають поза увагою.
Його не видно в зведеннях. Але його руйнування — не менш страшне, ніж руїни Бахмута чи Авдіївки.
Це — фронт духовний.
Це — війна за свідомість, за віру, за право бути собою не лише на полі бою, а й у душі.
Атака на релігійну свободу — це не міф. Це методика.
Більше ніж 600 українських храмів — зруйновані.
67 священиків — зникли, закатовані або вбиті.
Не тому, що вони щось «не те» сказали. А тому, що молилися не «по-русскі».
Їх убивали як символи опору. Як носії свободи.
А за цим — не просто ракети. За цим — ідеологія, чітко вибудувана системою, що називає себе «церквою».
Російська православна церква (РПЦ) — не про віру. Вона про контроль. Вона оголосила “священну війну”. Не на словах — на ділі. Її “місіонери” — це не апостоли, а офіцери в рясах.
Її аналітики — це ідеологи геноциду.
Через структури типу РАЦИРС, вони десятиліттями просували риторику ненависті, називаючи це “боротьбою з сектами”. А насправді — зачищали все, що не кориться москві. Я не хочу, щоб слово “секта” використовували для репресій, як у росії.
Цей підхід вже не лише в росії. Він тут, у нас. І його поширюють ті, хто на перший погляд створює бурну експертну діяльність, саботує державні установи десятками листів і пропозицій щодо змін закону, а сам тихенько  працює на ворога і створює тут цілу агентурну мережу.
Сьогодні маю назвати імена. Бо мовчання більше не варіант.
Ірина Кременовська — публічна фігура, яка видає себе за “експертку” з релігії, “правозахисницю”. Насправді — ретрансляторка кремлівської риторики, послідовниця Олександра Дворкіна, активна учасниця інформаційної війни.
Вона:
атакувала українських вчених та дослідників релігії, які стоять за свободу совісті; зокрема голову Етнополітики Віктора Єленського, поважну вчену Людмилу Філіпович, Олександра Сагана. Кременовська дискредитувала вірян, які не підкорялися РПЦ;
просувала псевдонауку “сектознавства” як інструмент для тиску та стигматизації; лобіювала ідеї і законопроекти, небезпечні для свободи слова та віросповідання. Як наголошує голова Держслужби з етнополітики Віктор Єленський:

«Свобода — їхній головний ворог. Релігійна свобода закінчується там, де починається "русскій мір".»

Це — не питання “особистих поглядів”.
Це — частина інформаційно-релігійної війни проти українського громадянського суспільства.
Ми не можемо більше ігнорувати.
Ми не можемо дозволяти, щоб антиукраїнські ідеї прикривалися словами “мораль”, “традиція”, “патріотизм”.
Бо доки в тилу працюють інформаційні агенти ворога — ворог має шанси руйнувати нас зсередини, сіяти хаос та ворожнечу в суспільстві і що найгірше робити це у най чутливійщій та найвразливішій сфері як релігія і права людини.
І це відповідальність не лише СБУ чи політиків. Це — наша спільна справа.
Громадянське суспільство має знати, хто ховається за красивими словами. І що ті слова диктуются фсб.
Журналісти мають питати: “Хто платить за ці заяви? Хто стоїть за цими аналітичними центрами?”
Громада має питати: “А чому ця людина просуває ті ж тези, що й ворог, ті ж закони що і в диктаторській росії?”
Мені стало відомо що на Ірину Креминовську завели кримінальну справу "за розпалювання міжрелігійної ненависті". Це 161 стаття. Але судячи з її діяльності це ціла 111 стаття - держзрада. Мене особисто турбує питання,
чому вона досі вільна? Попри такі очевидні докази.

Чому людина, яка свідомо веде релігійний фронт на боці ворога, досі не за ґратами?
Чому вона має доступ до медіа, експертних кіл, законодавчих ініціатив?
Україна — демократична держава. Але толерантність до зради — це слабкість, яку ворог експлуатує щодня.

Слава Україні. І честь тим, хто бореться — не лише зі зброєю, а і з правдою в серці.