Верстаю шлях [Василь Стус] | Alternative Rock + Atmospheric post-alternative

Описание: 🎸 Ця пісня — про шлях у час війни, коли рух уперед стає єдиною формою життя. Поезія Василя Стуса тут звучить як досвід граничного виживання: коли світ спустошений, повернення немає, а саме буття тримається на внутрішньому вогні.

«Верстаю шлях…» — це голос людини, яка йде крізь смерть, руїни й втрату, не маючи права зупинитись.

Це текст про стан, у якому життя зводиться до жарини — мінімуму світла, достатнього, щоб не зникнути. Про надію, яка не втішає, а зобов’язує. Про шлях, де «дійти і не зотліти» означає вистояти, навіть якщо плата — власне «я».

Слово Стуса у війні звучить як вирок ворогові і як вимога до себе: іти, горіти, не зрадити землю, в яку маєш упасти зерном.

Пᚹиᛈᛒячᛊᚺᛜ 6ᚹᚣᚾᛜᛒᛁ Юᚹᛁ

🕯️ Слова: Василь Стус
🎵 Музика / виконання: SUNO AI

****** ТЕКСТ ******
Верстаю шлях — по вимерлій пустелі,
де мертвому мені нема життя,
за обріями спогаду — оселі
ті, до котрих немає вороття.
А все ж — бреду, з нізвідки до нікуди,
а все ще сподіваюся, що там,
де кубляться згвалтовані іуди,
мале є місце і моїм братам.
Побачити б хоч назирці, впівока
і закропити спраглий погляд свій.
Зміїться путь — вся тьмяна, вся глибока,
і хоч сказися, хоч збожеволій.
Бо вже не я — лише жива жарина
горить в мені. Лиш нею я живу.
То пропікає душу Україна —
та, за котрою погляд марно рву.
Та є вона — за міражів товщею,
там, крізь синь-кригу світиться вона —
моєю тугою, моєю маячнею
сумно-весела, весело-сумна.
Тож дай мені — дійти і не зотліти,
дійти — і не зотліти — дай мені!
Дозволь мені, мій вечоровий світе,
упасти зерням в рідній борозні.