Коли в житті - пустеля / вірш «Агар»/ читає Тетяна Угніва

Описание: Напевно, день цей - сонцем був нагрітий,
Коли інша пустинею Агар.
Обличчя рвучко бʼє колючий вітер,
А під ногами, ось пісок як жар.

Іде знесилена, пригнічена, розбита,
Натомленна на відчаю межі.
Вже стільки сліз пролито в цій дорозі,
Вже стільки болю, каяття в душі.

Якби ж сама а то ще й син із нею ,
Обоє вигнанні із дому в нікуди,
І так ідуть з розбитою душею ,
З буханцем хліба , бурдюком води.

Від дум нелегких збилися з дороги ,
Та чи існують у пустині ці шляхи?
В мандрівці швидко додалось тривоги,
Коли нестало хліба і води.

А навкруги пісок і палюча тиша ,
І де не де видніються кущі.
Під ними сина помирати лише ,
І відійде, щоб в цій страшній тиші,

Подати голос в безпораднім плачі
Сльозами вилити той непосильний біль,
Їм вирок - смерть, в пустині цій одначе ,
У неї є ще - заповітна ціль.

На відстані стріли із лука , навпроти сина
Що помирає без ковтка води,
Згадати шлях, який пройшла й прожила
У статусі невільниці й раби .

Не жаль, шатра затишного чи їжі ,
Чи одягу що досталь в неї був,
Жаль лиш того, що підалась гордині ,
Хоча цей час давно вже проминув.

Уже вона й корилась своїй пані,
Та не покірним виріс її син
Тепер - вони самотні у вигнанні
І вихід з цього в них один - померти.

В розпеченій пустині без хліба, без холодної води,
Та каже Ангол : « ось почув, Я, нині
Той голос отрока вставай іди сюди,
Дивись криниця набери водиці
Напій дитину , пий сама - живіть".

Як щасттям їй наповнились зіниці,
Яка щаслива була оця мить,
Коли уста потріскані від спраги
Припали до холодної води.

Десь взялось і сміливості й відваги
Бурдюк наповнений до сина донести
І знову відновилися їх сили
І знов ідуть пустинею вони.

Миттєво їм бадьорість відновили
Ковточки прохолодної води
Що Бог послав зважаючи на сльози
Зітхання й плач, це були молитви
Агари й сина як ішли крізь грози.
Безлюдною пустинею вони.

Як часто й ми ідемо крізь пустині
Нелегкого й тоивожного життя .
І завмираєм безпорадно в хвилюванні
Коли в життя вривається біда.

Коли хвороба розбиває тіло,
Коли розлука болем душу рве,
Коли всього на серці наболіло
чи ж не пустиння це? Та Бог веде.

Хоч, може, ми всього того не бачим,
За білю й розпачем, як поряд Він стоїть.
Як часто ми в таких пустинях плачем
Як часто до нестерпності болить

Душа і тіло і слова тікають.
І не можливо випити свій біль.
І наши молитви кудись зникають .
Здається втрачена уже усяка ціль.

Та памятай коли ідеш в пустині
Без друзів , рідних просто сам, один,
У горі безпорадності годині.
На тебе там чекає Божий Син!

Щоб простягнути руку допомоги,
Вказати джерело де є вода,
Розвіяти і болі, і тривоги,
Коли будеш дивитись на Христа.

Якщо уста не можуть говорити -
Молись сльозами, подихом душі.
Вір! Бог Могутній може зрозуміти
Твій шепіт, крик і стогін у душі.

Пустиня вчить молитися до Бога
Без пафосу, без зайвих гарних фраз,
Тому й не раз лежить туди дорога.
Тому що Бог навчити хоче нас

Як треба довіряти Йому щиро,
Як відкриватись Богу в простоті.
Хоч часом, ніби, й несправедливо,
Що стільки лиха випало тобі.

Та знай над міру Бог не посилає
Стражданнь і горя у твоє життя.
І у пустелях нас не залишає,
А там готує нас до майбуття.

У вічних і святих оселях раю
Де буде світла радість без кінця
Тому в пустинях не підайсь відчаю.
В пустинях ти шукай свого Творця.

В пустинях ти шукай живого Бога
Крізь біль і сльози, розпач і відчай,
Молись Йому, - розвіється тривога,
Світліша стане стежка у рай.

Музичний супровід
   • Arabian Music [4K]  - Meditation in Desert...